ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

аналізувати розвиток ФРН у 1949— 1974 рр.; визначати характерні риси розвитку ФРН у 1974—1998 рр.; з'ясувати, що було головним у розвитку Італії в 1945—1975 рр.; пояснювати особливості розвитку Італії в 1976—1990 рр.; порівнювати розвиток ФРН та Італії наприкінці XX — на початку XXI ст.

пригадайте

1. Якими були наслідки поразки в другій світовій війні для Німеччини? 2. Коли утворилася ФРН? 3. Назвіть результати та наслідки участі Італії в другій світовій війні.

1 Німеччина в 1949—1974 рр. Створена в 1949 р. Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) відповідно до Конституції проголошувалася демократичною і соціальною федеративною державою. Законодавчу владу здійснював бундестаг — федеральний парламент. Головою держави був президент, що мав досить обмежені представницькі функції. Виконавча влада належала уряду, що формувався бундестагом. Очолював уряд канцлер, якого обирали депутати парламенту, а міністрів призначав президент за пропозицією канцлера.

Першим канцлером ФРН у 1949 р. став 73-річний конрад Аденауер. За 14 років його перебування при владі країна досягла високого рівня політичної стабільності. Відкидаючи докори критиків у відсутності сміливості й фантазії, він не сприймав експериментів у внутрішній та зовнішній політиці. Провідними політичними силами країни були християнські демократи й соціал-демократи. Перших представляло об’єднання Християнсько-демократичного союзу і Християнського соціального союзу (ХДС/ХСС), других — Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН).

Обидві політичні сили фактично стали загальнонародними, а їхні ідеологічні принципи майже втратили свою різницю. Комуністична партія, яка раніше мала популярність, поступово втратила підтримку в суспільстві. Концепцію повоєнної економічної політики ФРН розробив економіст, майбутній міністр економіки людвіг Ерхард. Відповідно до неї в країні проголосили курс на будівництво соціальної ринкової економіки. Важливу роль у відбудові економіки відіграла допомога США, надана за «планом Маршалла» в сумі 1,4 млрд доларів. Разом із курсом на створення соціальної ринкової економіки та грошовою реформою це стало передумовою подальшого успішного економічного розвитку ФРН.

Після періоду відбудови (1948—1951 рр.) розпочалося економічне піднесення, яке увійшло в історію як німецьке «економічне диво». Багато зробив для його здійснення Л. Ерхард, якого називали ліберальним реформатором нового типу.

Економічне піднесення стало насамперед піднесенням промисловості. Водночас завдяки технічному переозброєнню

зменшувалася кількість зайнятих у сільському господарстві й відбувалася його модернізація.

Економіка ФРН набула ознак системи соціального ринкового господарства. Держава взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному соціальну безпеку, зокрема через досягнення повної зайнятості. Станом на 1960 р. кількість безробітних у ФРН становила 0,5 %. Значні кошти виділялися державою на будівництво житла. У 1949—1962 рр. було споруджено близько 6,8 млн квартир.

Німецьке «економічне диво» змінило спосіб життя населення країни. З’явилося суспільство споживання, яке могло дозволити собі різноманітну побутову техніку, автомобіль, відпочинок за кордоном тощо. Дозвілля, притаманне лише заможним верствам суспільства, стало загальнодоступним.

Основну ідею своїх перетворень в економіці Л. Ерхард формулював так: «Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, то підірвемо цим основу для технічного прогресу, тим самим вийдемо з кола цивілізованих народів, законсервуємося у штучній бідності. Тільки розширивши споживання, ми зможемо надалі брати участь у здоровому світовому розвитку».

Зовнішня політика К. Аденауера базувалася на принципах атлантизму, поглибленні взаємодії країн Заходу та була спрямована на повноцінну участь ФРН у процесах об’єднання Західного світу. У 1949 р. країна стала членом Європейської організації економічної співпраці, що координувала здійснення «плану Маршалла», у 1951 р. — увійшла до Європейського об’єднання вугілля і сталі, у 1955 р. — до НАТО, а в 1957 р. підписала Римський договір про утворення Європейського економічного співтовариства (Спільний ринок).

У 1961 р. свого апогею досягла Друга Берлінська криза. Уряд прорадянської НДР перегородив муром територію Берліна. Популярність К. Аденауера зменшилася. Його східну політику громадськість вважала провальною. У 1963 р. К. Аде-науер залишив посаду федерального канцлера.

Новим канцлером став християнський демократ Л. Ерхард, який виступав за продовження політики свого попередника. Серед його основних заходів були реформа кримінального права, комплекс заходів із соціального регулювання й реформування шкільництва. У німецькому питанні уряд Л. Ерхарда намагався досягти дипломатичної ізоляції НДР і водночас переконати світ у неминучості об’єднання Німеччини на умовах Заходу.

КАНЦлЕРи ФРН у 1949—2018 рр.

У 1966 р. економіка ФРН увійшла в стадію кризи. Це призвело до зростання безробіття в країні й поширення незадоволення в суспільстві. У 1966 р. уряд Л. Ерхарда пішов у відставку. Новим канцлером було обрано християнського демократа Курта Кізінгера. Новий уряд розгорнув рішучу боротьбу з кризою. Для цього він запровадив податок на додану вартість і змінено розподіл податків між центром і федеральними землями. У 1968—1969 рр. економічну кризу було подолано.

У 1967—1968 рр. ФРН охопив масовий протестний рух. Його учасники, а це насамперед інтелігенція та студентство, критикували цінності старших поколінь і культивування споживацьких ідеалів. Дедалі частіше відбувалися сутички з поліцією. Серед вимог протестувальників проголошувалася також необхідність припинення війни у В’єтнамі. Великими зусиллями влада подолала протести, але вони стали поштовхом до майбутніх змін і реформ у різних сферах життя країни.

У 1969 р. канцлером став соціал-демократ Віллі Брандт. За його словами, уряд тепер діятиме «під знаком оновлення». Важливе місце в перетвореннях уряду посіла освітня реформа. Термін обов’язкового навчання було продовжено до десяти років. Було вдосконалено стипендіальне забезпечення учнівства і студентства. У політичній сфері найважливішим стало зниження вікового цензу для участі у виборах із 21 до 18 років. У соціальній сфері збільшували допомогу на дітей, виплати малозабезпеченим на придбання житла й поширювали обов’язкове страхування на дітей і студентство. У 1972 р. було здійснено пенсійну реформу, яка встановила гнучку вікову межу для виходу на пенсію. У господарській сфері держава активізувала регулювання економічних процесів. Це допомогло подолати стагнацію, яка охопила економіку в 1970-х рр.

Нові підходи з’явилися в зовнішній політиці. Уряд вирішив узяти курс на нормалізацію відносин із НДР та іншими країнами «соціалістичного табору», виходячи з необхідності мирного співіснування. У 1971 р. було укладено угоду з представниками чотирьох держав колишньої антигітлерівської коаліції про врегулювання правового статусу Західного Берліна. Політика В. Брандта здобула чимало прихильників у суспільстві. Проте її також критикували.

На початку 1974 р. в економіці загострилися кризові явища. Зросло безробіття. Господарські труднощі посилили критику уряду В. Брандта. У травні 1974 р. він зробив заяву про свою відставку.

2 НІМЕЧЧИНА в 1974—1998 рр. У 1974 р. уряд ФРН очолив соціал-демократ Гельмут Шмідт. Головним його завданням стало подолання економічної кризи, що досягла свого піку. Антикри-зова політика уряду Г. Шмідта спрямовувалася на стабілізацію фінансової системи, подолання безробіття через раціоналізацію трудових відносин і структурну модернізацію промисловості. Завдяки всім цим заходам із 1976 р. економіка ФРН перейшла до стадії зростання. Авторитет канцлера стрімко пішов угору.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 11 клас Гісем (профільний рівень)